
Перші хвилини після надзвичайної ситуації визначають, наскільки швидко людина зможе повернутися до відносно стабільного стану. У цей момент постраждалий часто не потребує складної терапії — йому потрібні присутність, безпека і чіткі, прості дії поруч.
Перш ніж підійти до постраждалого, варто швидко оцінити його реакцію: чи людина орієнтується в просторі, чи реагує на звернення, чи є ознаки шоку (застиглий погляд, відсутність реакції, тремтіння), гострого збудження або, навпаки, апатії. Від цього залежить, з яким темпом і тоном варто починати розмову.
Підхід починається з простого: назвати себе, коротко пояснити свою роль («Я психолог, я поруч, щоб допомогти») і запитати дозволу лишитися поруч. Мова має бути повільною, речення — короткими. Варто уникати запитань, що змушують детально переказувати подію одразу — на цьому етапі важливіша стабілізація, а не аналіз пережитого.
Допомогти зорієнтуватися в просторі й часі (де ми зараз, який сьогодні день), запропонувати сісти в безпечному місці, дати воду, за можливості — забезпечити тепло. Дихальні техніки варто пропонувати обережно і лише тоді, коли людина здатна їх сприймати — у гострому шоці інструкції можуть не спрацювати.
Головний орієнтир для психолога в перші хвилини — не «вилікувати», а створити відчуття, що поруч є хтось, хто керує ситуацією спокійно і послідовно.
Більше матеріалів з практики психологічного забезпечення ДСНС — у Методичному центрі.
До методичного центру →Привіт! Я Візі. Що тобі зараз потрібно?